ЛІКАРНЯ НА КОЗЛОВЦІ (Паркова дорога, 3-5, 7)
В 1899 році, з ініціативи баронеси А.А. Розен було утворено Товариство лікарень для хронічно хворих дітей у Києві. Керувала новоствореною благодійною організацією дружина керуючого Київського питомого округу (“питоме відомство” займалося маєтками, що належали Романовим) Софія Андріївна Ліхарєва.
Метою Товариства, що випливало з назви та знайшло своє відображення у Статуті, був “лікарський догляд за хронічно хворими дітьми та утримання їх, приймаючи до неї переважно дітей бідних батьків”. Особа, яка бажає вступити до організації, мала отримати рекомендації не менше трьох діючих учасників. Членський внесок становив 5 рублів щорічно чи 100 рублів разово.
Спочатку громада облаштувала свою лікарню на 12 ліжок у найманому приміщенні на Андріївському узвозі, але кількість хворих зростала, і треба було думати про власну будівлю. Будівельна комісія досить швидко домовилася про довгострокову оренду земельної ділянки, що належала військовому відомству на Козлівці, і в жовтні 1903 року тут відбулося закладання лікарняного корпусу. Витрати на будівництво становили 74 тисячі рублів, з яких 50 тисяч вніс Лев Ізраїльович Бродський. Він же разом із іншим відомим промисловцем та меценатом – Семеном Семеновичем Могилевцевим – очолив будівельний комітет лікарні.
Лікарню будували у мальовничому районі, під урвищем Маріїнського парку. Можливо, свою назву місцевість Козлівка отримала від Ісаї Трохимович-Козловського – сподвижника Петра Могили, першого ректора Києво-Могилянської колегії, ігумена Пустинно-Миколаївського монастиря. У середині XIX століття поряд з Козловкою місцевість також називали Провальем і згадували найчастіше в контексті спорудження Микільської казарми на перешийку.
З документів 1881 року вулиця Козловська відома як магістраль, що проходить біля садиби дочки відставного губернського секретаря Дементія Козловського. До прокладки Петрівської алеї (1909-1912) вулицю обмежували сходи, що спускаються від Микільської (Арсенальної) площі та від Маріїнського парку.
Проект нової лікарні у формі модернізованого ренесансу розробив київський архітектор Михайло Григорович Артинов. Але керувати будівництвом Михайлу Григоровичу не довелося. Необережно він потрапив у неприємну історію, яка сильно вдарила по репутації. Михайла Григоровича обманним шляхом залучили до афери з діамантами. Коли почалося слідство, потенційні замовники побажали більше не робити замовлень у Артинова. Лев Бродський усунув архітектора від реалізації проекту та доручив справу Адольфу Борисовичу Мінкусу.
У освяченій 31 жовтня (13 листопада) 1904 року двоповерховій будівлі на першому поверсі було п’ять палат по шість – вісім ліжок та дві палати по два ліжка, операційне, стерилізаційне, гідропатичне відділення з ваннами, душами та лікувальними грязями, їдальня, буфетна. На другому поверсі розміщувалися лабораторія, аптека та кімнати для лікарів. У підвальному поверсі були квартира для служителів та пральня. Міністерство внутрішніх справ задовольнило клопотання Товариства та привласнило новій лікарні ім’я Софії Ліхарьової, а операційному відділенню – ім’я Льва Бродського.
Наступного року на сусідній ділянці відкрилася друга лікарня. Вона, як і перша, була безкоштовною та призначалася для 12 дітей із тривалими термінами перебування під лікарським наглядом. У 1910 році поряд з основною будівлею збудували в еклектичному стилі ще один двоповерховий корпус з підвальним поверхом. Завдяки цьому кількість ліжок збільшилась до вісімдесяти.
У лікарні працювали досвідчені фахівці: головним лікарем був професор Карл Генріхович Трітшель, консультували професори Микола Маркіанович Волкович, Лев Олександрович Малиновський, Іван Олексійович Сікорський та інші.
Річна витрата на лікування одного малюка складала 400 рублів. Звісно, приймалися будь-які пожертвування. Але тільки той, хто вніс чотири сотні, був удостоєний честі прикрасити своїм ім’ям табличку на лікарняному ліжку. Олександр Ніколович Терещенко сплатив таким чином лікування пацієнтів цілої палати.
Для отримання необхідних коштів Товариство отримало певні привілеї у міській рекламній сфері. Вже 1901 року йому дозволили встановити спеціальні рекламні вітрини у найбільш жвавому місці Києва — біля поштової контори на Хрещатику. Оренда цих вітрин приносила Суспільству кілька тисяч карбованців щорічно. Крім того, з 1906 року воно орендувало у міської влади афішні стовпи, отримуючи вагомий зиск від суборендарів. Одним словом, не лише багатії, а й багато рядових киян несли свої трудові гроші до каси цього благодійного фонду. Причому його фінансова звітність велася відкрито, з публікацією в газетах.
В останні роки свого існування, лікувальний заклад знаходився під пильною увагою Софії Олександрівни Ліхарьової. У 1909 році, у зв’язку з переведенням чоловіка в Петербург, вона поїхала з Києва і повернулася після смерті чоловіка навесні 1913-го. Оселилася в лікарні, повністю присвятивши себе турботам про хворих. Ліхарєва поставила перед собою два завдання: відкрити очне відділення та влаштувати санаторій у Криму. Першу вона виконала, а другу не встигла – у квітні 1917 року померла від туберкульозу.
Але плоди милосердної діяльності Софії Олександрівни Ліхарьової, Лева Ізраїльовича Бродського, Семена Семеновича Могилевцева, Олександра Миколовича Терещенка, Карла Генріховича Тритшеля та багатьох інших благодійників довгі роки служили киянам.
У 1930-х тут працювали Інститут травматології та ортопедії та Інститут переливання крові, потім до 1982 року – лікарня Печерського району, відома в народі як “Козловка”. Її на недовгий час змінила медико-санітарна частина “Київміськбуду”. Тепер корпуси та прилегла територія перебувають у повному занепаді.
